Пісня гайдамаки

Нічка наступила, варта насторожі.

Ляхи й австріяки стежать на порозі.

Мої молодії роки все минають

На дубових нарах в темнім криміналі.

 

Був я гайдамака, парубок веселий.

З друзями ми разом визволяли села

Від панів лукавих, приставів продажних,

Від гусарів бравих й офіцерів важних.

 

Якось підо Львовом йшов я через ниву,

Вгледів на соломі дівчину красиву.

Я замилувався, підійшов тихенько.

Дівчина відкрила оченьки гарненькі.

 

Я відтоді з нею в полі зустрічався

І, як божевільний, сильно закохався.

Сумно мені було у часи розлуки.

Цілувати знову хтів її я руки.

 

Розум мій накрило повністю кохання.

Їй я вихвалявся про свої діяння,

Говорив за битви, славні перемоги,

І що завтра знову піду у дорогу.

 

Любка усміхнулась, мене попросила,

Щоби показав їй гайдамацьку силу,

Взяв її з собою на війну з панами,

Бо давно хотіла бути поміж нами.

 

Я не зміг коханій своїй відказати,

До себе в команду вирішив узяти.

Ніччю всі опришки були вже у зборі

Та счинили безлад в герцогському дворі.

 

Тут команду нашу раптом оточили.

Шандарі австрійські всі ходи закрили.

Я не розумію, любко моя мила,

Ти за що ж так підло з нами учинила?

 

Нічка наступила, варта насторожі.

Ляхи й австріяки стежать на порозі.

Через твою зраду у тюрмі страждаю,

Але знай, що тебе все ще я кохаю.