Прощальний лист смертника

(Присвячено жертвам сталінських репресій)

Я у камері за містом все лічу комах.

Стережуть мене чекісти ­– троє посіпах.

Вони дивляться на мене, не зведуть очей,

А я сплю уже без тебе двадцять п’ять ночей.

Комендант у нас суворий: увесь час кричить.

Він на мозки трохи хворий, хоче всіх убить.

Тут знущаються над нами, кажуть: «Ми хохли», ­–

Обзивають куркулями сталінські козли.

 

Люба Лія, мила Лія, я тебе кохаю.

Прощавай, бо я навіки тебе покидаю.

Розстріляють мене, Ліє, за одну провину ­–

Що любив я Україну, нашу Батьківщину.

 

Я померти не боюся. Лиш одне страшить:

Як с тобою поведуться, як ти будеш жить,

Коли аспиди червоні знищують народ,

Нашим хлібом, безсоромні, набивають рот?

Україна голодує, а вони живуть

У розкоші і не чують, що вмирають тут.

Як завгодно виживають, не щадять дітей.

По-хижацьки нападають люди на людей.

 

Люба Лія, мила Лія, я тебе кохаю.

Прощавай, бо я навіки тебе покидаю.

Розстріляють мене, Ліє, за одну провину ­–

Що любив я Україну, нашу Батьківщину.

 

Я тебе вже не побачу, Ліє дорога.

Хоча сумно, я не плачу ­– зникла вже снага.

В цьому варварському світі правди не знайти,

Як і кращої на світі дівчини, ніж ти.

Ти мене уже не згадуй ­– себе бережи,

Ворогів моїх не радуй, людям не кажи,

Що раніше ти зі мною щасливо жила,

Аби смертною ходою також не пішла.

 

Люба Лія, мила Лія, я тебе кохаю.

Прощавай, бо я навіки тебе покидаю.

Розстріляють мене, Ліє, за одну провину ­–

Що любив я Україну, нашу Батьківщину.